“Вскладчину побудували сонячні електростанції”: як у Славутичі працює перший в Україні енергокооператив

Май 22, 2020 20:40



Коли ми говоримо про енергетику, то уявляємо собі величезні корпорації з мільярдними прибутками, чия активність може визначати курс держави чи цілих регіонів. Так дійсно відбувалось у світі — і відбувається зараз. Проте світ змінюється, і сьогодні — це далеко не єдина схема того, як можна працювати в енергетичній сфері. “Сонячне Місто” — це перший в Україні кооператив, який створив сонячну електростанцію коштами простих громадян і зробив їх співвласниками енергетичного активу.

Розподілена генерація та енергетична демократія

Славутич — це невелике місто з населенням в 25 000 осіб, яке попри свої невеликі розміри має все необхідне, від дитячих садочків до басейну. В центрі міста знаходиться чималий парк, і велика площа з кількома муніципальними будівлями. Цього не можна помітити з землі, але на дахах 3-х з цих встановлені сонячні панелі. Це — і є енергетичний кооператив “Сонячне Місто”.

Андрій Зінченко, голова енерго-кооперативу описує його так: “Це гурт людей, спільнота інвесторів яка зібралася, інвестувала і побудувала три дахових сонячних електростанції на трьох дахах в центрі міста Славутич. Якщо модно говорити — ми зробили те, що називається “equity crowdfunding”. Тобто ви нам гроші — ми вам акції, тільки у нас це не “акція” називається в кооперативах, а “пай”. А якщо говорити просто, по-українськи, то це називається “в складчину” побудували електростанцію. А зараз —  підписуємо договори, щоб отримувати кошти за згенеровану електроенергію”. 

Станція збудована в 3 черги, відповідно до 3-х дахів, на яких розміщена. Сумарна потужність станції — 200 кВт. “Тут є два параметри: це потужність за постійним струмом і змінним струмом. За постійним струмом — загальна 240 кВт, а за змінним буде якраз 200 кВт. Це те обмеження, яке встановило для нас Обленерго у вигляді технічних умов. Зрештою, більше тут не дуже-то й встановити, але й додаткових 40 трохи дозволяють збільшувати генерацію. Там стоять пристрої, які називаються інверторами, які перетворюють постійний струм на змінний. Вони відсікають все що, більше 200^” — каже Андрій. 

Це — відносно невеликі обсяги, але Андрій з колегами і не гнались за великим масштабом. “Ми навмисне не робили цей проект якимось великим. По-перше, ми — великі прихильники розподіленої генерації, коли це невеликі потужності в різних місцях. Це дозволяє, скажімо так, зменшити впливи на енергосистему. Розподілена генерація — це частина великого зараз тренду, коли частина енергії виробляється поблизу того місця, де ми безпосередньо живемо, працюємо і т.д. По-друге, це — перший проект, ми не хотіли йти в якісь такі дуже великі масштаби, тому що багато речей ми просто робили вперше. Наприклад, ми називаємось іноді “муніципальний енергетичний кооператив”. Чому — тому що комунальне підприємство “Агенція регіонального розвитку” є власником нашого паю. Це дозволяє місту додатково контролювати, розуміти, що відбувається всередині. І от відпрацювання багатьох цих речей є дуже важливим. Не треба, напевно, йти в якийсь супер-масштаб, поки ти не можеш зробити простих речей”.

Весь проект, загальною вартістю близько 4 млн гривень, побудовано за рахунок спільнокошту. “Сонячне Місто” знайшло вкладників, які інвестували свої гроші у побудову СЕС з метою отримання прибутку у майбутньому. “Економічна модель, насправді, дуже проста. 1 пай коштує 15 000 грн. Ми спеціально зробили його таким демократичним, щоб люди розуміли, що тобі не треба бути Рокфеллером, щоб інвестувати у сонячну енергетику. Ти можеш бути звичайним громадянином України, і володіти часткою електростанції. Ми на все дивимося з точки зору поняття “енергетична демократія”, коли більше людей є співвласниками. В нас немає кількох монополістів, яким належить більшість, наша модель інша. Ми вважаємо, що правильно —  коли більшій кількості людей належить енергетичні активи”. 

Кооперативна форма організації передбачає спільне управління активами, і спосіб голосування — одна з основних відмінностей між кооперативом і тим же ТОВ (товариством з обмеженою відповідальністю). Андрій каже, що насправді — це швидше формальність: рішення будуть прийматись кілька разів на рік і стосуватимуться прийняття нових членів, передачі чи продажу паїв третім особам, тощо. Проте для таких випадків передбачена окрема процедура голосування: “У кожного є 1 голос, безвідносно до того, скільки у нього паїв. Тобто якщо у вас 10 паїв, а у мене — 5, то так само у вас 1 голос, і у мене 1 голос. Просто ви отримуєте вдвічі більше прибутку, тобто є розділення між капіталом і його впливом. Мені здається, це позитивна, хороша річ для отаких спільнот, проектів. Коли немає такого, що у мене більше грошей і я все вирішую, коли є хороший, правильний діалог”. 

Згенеровану енергію кооператив продає ДП “Гарантований покупець”, який купує її за “зеленим тарифом”. Цей тариф прив’язаний до курсу євро — з 1 січня 2020 року він становить 0.163 евро за кВт/год. За таких умов, будівництво станцій окупиться за 7-8 років. “За нашими попередніми підрахунками, з кожної інвестованої 1000 євро буде 130 євро річного прибутку до 2030 року. А далі — вже будемо дивитися по місцевому ринку^” — пояснює Андрій. 

Працюватимуть ці станції щонайменше 25 років — але верхньої межі ніхто не знає: “Сонячні панелі, які зроблені ще в буквально 70-х роках 20 століття до сих пір служать. Вся статистика і досвід свідчить, що вони точно стоятимуть 25 років, і буде більше. Звісно, там є відсоток деградації: вони на 0.5% на рік зменшують свою продуктивність. Тобто, умовно кажучи, через 10 років на 5% вони будуть давати менше. Але тим не менше — це хороші показники”. 

При цьому, обслуговування станції не потребує значних коштів та зусиль. Спеціальне програмне забезпечення виводить дані про виробництво енергії в реальному часі, тому всі збої у роботі будуть помітними одразу. “У нас було кілька таких моментів. Був поставлений запобіжник у мережі, в тому вузлі, до якого приєднана електростанція, трохи не тих параметрів, яких вимагають сучасні стандарти. І станція його кілька разів вибивала. Потім, просто енергетики місцеві втомилися міняти цей запобіжник, поставили відповідної потужності — ну і все. Раз на рік треба проводити стандартні якісь електротехнічні роботи, а основне обслуговування, яке буде коштувати — це очистка панелей”. 

“Атомоград”, що перевинаходить себе

Андрій та його колеги займаються тематикою енергетичних кооперативів вже давно: ідею вперше побачили в Європі, і вирішили відтворити в українських реаліях. Проект у Славутичі почався набагато пізніше: “Це не був процес одного дня. Сам кооператив заснований в кінці серпня 2018 року. А до того — були кілька місяців роботи, спілкування, узгодження з з мером, місцевими комунальними підприємствами, депутатами міської ради. Тобто ми зважували, чи зможемо ми це зробити і т.д., а зараз — ми нарешті підписали договір з ДП “Гарантований покупець”. Це такий процес, не те щоб він миттєво відбувався — він трохи займає часу”. 

Славутич — це наймолодше місто України. Його заклали в 1986 році, після аварії на ЧАЕС, для проживання працівників станції та їх родин. Ні Андрій, ні його колеги не є вихідцями з міста. Зі Славутичем вони познайомились близько 5 років тому, під час роботи над зовсім іншим проектом. “Я є співзасновником української мережі енергетичних інновацій “Greencubator”, це — громадська організація. Власне, у нас було кілька проектів зі Славутичем. Один проект називався “Тут є життя” — це про Чорнобильську зону. Ми знімали фільм і про Славутич, з посилом, що тут багато що можна робити, тут вже люди багато що цікавого роблять. А друге — ми робили цілий ряд заходів у містах атомників, таких, як оце. Був проект, називався “Нове життя атомоградів” — ми казали: “Слухайте, ви не зможете назавжди залишатися містом винятково атомних інженерів. Ви мусите перевинаходити себе, знаходити нові смисли”. І саме тоді ми познайомились зі Славутичем”. 

Це місто стало базою для енергетичного кооперативу завдяки активній підтримці та сприянню новим проектам. “Справді, це не найбільш сонячне місце в Україні. Звісно, якщо ми говоримо там про Одещину, Миколаївщину, інсоляція буде, напевно, відсотків на 15-20 більше. Але це той момент, коли ти починаєш цінувати дружню спільноту. Зеленський кілька місяців тому сказав про “інвестиційну няню” — в нас інвестиційна няня була ще задовго до того, в 2018-му році. Ми бачили, як нам допомагають і представники місцевої ради, і представники місцевих комунальних підприємств. Тобто ми бачили щиру допомогу: коли нам треба було оформити якісь документи — ми просто дзвонили, казали “Слухайте, отут треба нам якісь такі документи завезти в обленерго”. Це було моментально, дуже швидко, і коли ми побачили це ставлення, — хоча ми й невеликий інвестор, — вони до нас ставилися з повагою, і вони цінують нас. Це, напевне, і основне.

І ще був такий цікавий момент. Є міста, які тільки говорять про сприяння, або органи місцевого самоврядування говорять про сприяння, але насправді це обмежується такими якимись формальностями. Тут — ні, тут є таке щире доволі сприяння. Є один такий епізод, про який я всім розказував: є така штука, яка називається “Вчасно”. Це сервіс, який дозволяє мені з вами підписати договір, не виходячи з дому електронним підписом. Він відповідає українському законодавству, і, власне, це дозволяє позбавитись від паперів. Їхати з Києва в Славутич близько 200 км, постійно гратися з поштою, пересилати все — це ще додаткові витрати часу. Відповідно, якось я запропонував комунальному підприємству якось на зустрічі скористатись сервісом. Ну, так думаю, запропоную — а раптом вони згодяться. Всередині мене все казало: “Та ти що, комунальне підприємство, де це ти таке бачив”. Кажу: “А давайте підписувати з використанням електронного цифрового підпису — у вас є підпис, у мене є підпис, з двох сторін підписали — все. Керівниця підприємства, Аріна Старовойтова, каже: “Давайте я спитаю, може спробуємо”. Я думаю, ну куди там комунальне підприємство буде на таке погоджуватись. Ця розмова була в суботу — в понеділок мені на email приходить запрошення від служби “Вчасно” підписати документ з їхнім комунальним підприємством. Я телефоную, кажу: “Слухайте, а як ви так швидко вирішили?”. “Просто у нас є чат всіх наших міських служб, підприємств. Ми поговорили і подумали: “А чому б і ні?”. Власне, закони відповідають”. Тоді ми й зрозуміли, що важливо не куди, а важливо з ким. І, скажімо так, оскільки є хороший партнер, то з ним треба працювати”.

Крім підтримки з боку місцевої влади, проти станції не заперечували й містяни. “Багато хто з ентузіазмом поставився — в місті багато інженерів, їм це сподобалось. Дехто приходив, сюди щось розказував, давав поради, вболівав за це. Були і ті, хто розганяли зраду, казали, що взагалі це неправильно. Реакції були різні, але в основному — позитивні. Напевно, це пов’язано з тим, що ми ми ніколи не намагалися сказати, що: “Люди, дивіться! Ми тут прийшли вчити, вам розказувати, як вам жити, що це краще ніж те”. Ні. У нас підхід до всього цього — це ще один варіант, давайте подивимось”. 

Тому тепер станція працює в місті без проблем. Енергетичний кооператив сплачує місту оренду за користування дахами — вона невелика, оскільки КП “Агентство регіонального розвитку” є вкладником кооперативу. “Ми ще з самого початку прописали, що 5% прибутку ми будемо віддавати місту в кінці року, на якісь проекти самого міста. Це не буде так, що ми будемо брати, ці 5% переводити у міський бюджет, бо це дуже складно. Ми просто будемо брати, умовно кажучи, і казати: “Шановне місто, оберіть, що ви хочете зробити, і це буде передаватися на баланс міста” — додає Андрій.

Модель “Сонячного Міста” передбачає, що інвесторами можуть бути не лише містяни Славутича. Місцеві мали “фору” в 2 тижні, перш ніж купувати паї зміг будь-хто в Україні. За підрахунками Андрія, в підсумку Славутчанам належить близько п’ятої частини від загальної кількості паїв: “Тут ще трошки важко іноді порахувати. Людина, яка завжди жила в Славутичі, часто сюди приїжджає, вболіває за своє місто і виїхала, працює в Києві  — з’являється питання, хто це: Славутичанин, чи ні?”. 

“Постійне наполягання, що це олігархічний бізнес — дуже токсичне”

Хоч за відносно короткий час кооперативу вдалось організуватися і побудувати 3 черги сонячних станцій, на цьому шляху вони зіштовхнулись із низкою проблем. В основному, вони виникали під час взаємодії з державними органами. ”З Державною архітектурно-будівельною інспекцією ну якісь абсолютно незрозумілі, непрозорі процедури були. Вони, по-суті, перекинули нас: станція була готова в листопаді, але вони нас перекинули на січень. Це значить, що для нас тариф став менший через це на 25%. До нас доколупалися з приводу якоїсь там коми і якихось абсолютно дрібних, формальних речей. Причому відповідь нам надали з порушенням законодавства, щоб у нас було дуже мало шансів для переподачі. Це для мене історія вкрай неприємна.

З обленерго якось так сталося що, якраз з ними більш-менш нормально. Можливо тому, що там мер міста подзвонив їм, сказав, мовляв, пропустіть, це важливий для міста проект. Мер на них офіційно не має жодного впливу, вони таке “королівство в собі” — але вони так поставились з розумінням, і якихось проблем не було. По НКРЕКП — питань взагалі немає, бо вони зараз працюють добре.

Основне питання в тому, що дуже багато паперів, дуже багато біганини. Я не уявляю, чому це все не можна зробити електронним способом, підписавши електронним підписом. Навіщо ці всі папери, ця біганина — я не уявляю”. 

Крім того, дуже негативно на проекті відбивалась критика “зеленого тарифу”. “Восени 2019-го року, кожна заява урядовців, представників парламенту про те, що, мовляв, зелений тариф треба обрізати, знімати чи ще щось таке — вона була дуже деструктивною. Це дуже погано впливає на наших вкладників — звісно, вони переживають за свої внески. І ми бачили, умовно кажучи, наскільки нам після кожної такої заяви складніше стало переконувати людей. По-суті, відбулося таке залякування інвестора. На сьогодні, в Україні нових проектів по сонячних електростанціях дуже мало. Вони практично всі або зупинилися, або зупиняються”.

В кінці квітня Міністерство енергетики та захисту довкілля України ухвалило новий енергетичний баланс. За ним, виробництво з найбільшого джерела — атомних електростанцій, — має знизитись на 50%. На заміну, пропонують використовувати дорожчу теплову та “зелену” енергію, велика частка в якій належить компанії DTEK Ріната Ахметова. Через це, заяви про необхідність перегляду чи скасування “зеленого тарифу” стали лунати все голосніше. Проте Андрій вважає, що робити цього — не можна: “Постійне наполягання, що це олігархічний бізнес — воно дуже токсичне. Тобто нам щось пообіцяли, мало того, що державні органи вже нам зменшили прибуток, так ще й є політики, які кажуть: “Давайте ми цих олігархів поріжемо”. Які олігархи? Ми точно не є олігархами, ми — звичайні українці зі своїми, кровно зробленими грошима, і, звісно, це на нас дуже погано впливає”. 

Зараз, коли станція готова і попереду — лише очікування окупності та прибутку, Андрій з колегами розмірковує над подальшими планами. Один з перших кроків — це обмін досвідом та навчання тих, хто захоче відтворити цю модель деінде. “Ми розуміємо, що ми, скажімо так, могли б рухатись швидше, краще, динамічніше. І ми розуміємо, що до нас є зараз запит від місцевих громад, від компаній, які хочуть таким чином будувати електростанції — не тільки сонячні. Розумієте, кооператив — це конструктор, ви можете з нього скласти будь-що. Я вже казав, що у США є кооперативи, які працюють як обленерго — їм належать величезні мережі, деякі володіють навіть атомними електростанціями, часткою їх акцій. Тобто вони є дуже різні, і ми бачимо, що ця модель добре підходить громадам, добре підходить невеликим спільнотам інвесторів. 

Ми ставимось до цього так: малий інвестор — це теж важливий інвестор. Ми завжди, коли уряд говорить про інвесторів, всі завжди уявляють собі цей корабель з золотом, який пливе з Кіпру, Швейцарії чи США. Інвестор  — не обов’язково великий, ні. Так само звичайні наші громадяни можуть бути інвестором, і ми зараз готуємо можливості для того, щоб навчити ті громади і тих людей, які хочуть повторити це у себе. Зараз, це все в підготовці поки що — ми багато сходимось, брейнштормимо, думаємо, як це правильно зробити. Швидше за все, це буде через Greencubator — ну і зрештою Славутич зацікавлений в тому, щоб до них сюди люди приїжджали, вчилися. Цей досвід можна перенести, масштабувати, і зовсім скоро ми будемо із цим допомагати”. 

📽️ Дивіться наш відеосюжет:

Фото: Євген Єщенко / Екорубрика