У ДАБІ ігнорують журналістські запити про незаконне будівництво в столиці, прикриваючись карантином

Май 8, 2020 16:40



Здавалося б, що таке — отримати відповідь на журналістський запит від державних установ? Нічого складного в цьому начебто немає: ти відсилаєш запит і через п’ять робочих днів отримуєш відповідь. Саме такий термін встановлено законом.

Але практиці не все так просто, оскільки багато державних інстанцій просто-таки ігнорують журналістські запити та не мають жодного бажання надавати відповіді. Так було і до карантину, і під час карантину. Але найцікавіше, що якщо раніше держустанови просто ігнорували звернення, то наразі вони дуже вправно прикриваються саме карантином.

Ілюстрація: СтопКор

Коли ти приходиш до будь-якої державної установи з запитом, тобі говорять: наразі нікого немає на місці, всі працівники зараз на карантині, ніхто не працює, тож відповідь вам надати ми не зможемо.

Цікавий факт: зараз я проводжу розслідування про незаконне будівництво на проспекті Перемоги, 50А в Києві — у сквері «Слава танкістам» поруч зі станцією метро «Шулявська». І для того, аби уточнити, чи є у забудовника дозвільні документи, чи компетентні органи в курсі того, що там відбувається, нам потрібно було надіслати чималу кількість запитів до семи інстанцій.

Та найцікавіше те, що відповідь на наші запити ми отримали з трьох установ. Решта не просто відмовилися від коментаря, а й взагалі не надіслали відповіді навіть на електронну адресу. І ось цей момент дивує: чому одна установа може не просто надати відповідь, а ще й дати коментар, а інша — мало того, що не може знайти «уповноважену особу», так ще й тижнями просто ігнорує запит.

До прикладу, коли я прийшла до Шевченківської РДА з приводу цієї ж теми з будівництвом, нас зустріла охорона. Охоронець сказав: зачекайте п’ять хвилин, зараз я дізнаюся, коли вас зможуть прийняти. За п’ять хвилин він спускається й говорить: приходьте наступного дня о десятій ранку. Наступного дня о десятій ми приїжджаємо, і справді до нас вийшов поспілкуватися керівник апарату РДА.

Така ж ситуація і з КП «Київблагоустрій». Ми приїхали, аби отримати відеокоментар, представилися охороні. До нас приходить одразу заступник начальника та без проблем погоджується надати інтерв’ю.

Але, на жаль, у випадку з ДАБІ, ДБК при КМДА та Департаментом з питань містобудування та архітектури — геть інша ситуація. На телефонні дзвінки ніхто з них не відповідає. Тобто можна днями, тижнями телефонувати — я щодня, мабуть, набирала їхній номер по 30 разів — а результат або нульовий, або ж підіймають слухавку і кажуть: «Так, ваш запит є, він на опрацюванні, всі на карантині, відповідь дати не можемо».

Ті інстанції, які не хочуть жодним чином коментувати ситуацію з будівництвом, постійно виправдовуються карантином. Проблема в тому, що мені здається, що по завершенню карантину нічого не зміниться. Авжеж, люди вийдуть на роботу, хоча зараз і так багато людей працюють безпосередньо на своїх місцях у держустановах. Ми це помітили, коли приїжджали туди.

Усе дуже просто: вони почнуть казати, що люди начебто тільки прийшли, дуже багато роботи після карантину, ви ж розумієте… Тобто знову не знайдуть людини, яка зможе відповісти.

Бувають ситуації вкрай неадекватні, як, до прикладу, коли моя колега Ася Шевченко проводила розслідування «чорнобильських» тендерів. Вона надіслала журналістський запит до однієї з установ. Відповідь їй прийшла… через сім місяців! Нагадаю, запити мають розглядати протягом п’яти робочих днів.

Бувають такі теми, коли можна й зачекати тиждень, другий, третій, місяць. Але, на жаль, є й такі теми, які набувають великого резонансу. І відповідь на цей запит потрібно отримати дуже швидко. І дуже часто, відправляючи запит, ми ставимо примітку «терміново», оскільки це важлива, гучна тема.

Я вважаю, що державні установи наразі просто користуються карантином, їм він вигідний: вони менше спілкуються з медіа. Навіть якщо у ЗМІ будуть говорити про те, що їм не відповідають на запити, посадовці можуть надзвичайно легко себе виправдати. Вони просто скажуть, що «хочуть, але не можуть», людей не вистачає.

Але це суцільна брехня. Бо чомусь в одних установах працівників вистачає на те, аби вийти на 10-20 хвилин чи навіть пів години та поспілкуватись із пресою, а в інших — обмаль часу навіть надіслати відповідь електронною поштою.

Читати також:

Поділитись

Автор: Марія Гураль